Мораль – (з латини mores – норов, вдача, звичаї) –
одна з форм суспільної свідомості, що виконує
функцію регулювання поведінки людей у всіх без винятку сферах суспільного життя.
На відміну від інших форм регулювання масової діяльності мораль відрізняється способом реалізації своїх вимог.
В моралі суспільна необхідність, потреби, інтереси суспільства чи класів проявляються у вигляді стихійно сформульованих і загальновизнаних рекомендацій
та оцінок, закріплених силоюмасового прикладу, звички, звичаю, суспільної думки.
З філософського словника: ”Требования морали принимают форму безличного
долженствования, равно обращеного ко всем, но ни от кого не исходящого
поведения”
Моральні вимоги мають відносно стійкий характер.
Вони відрізняються від простого звичаю чи традиції, що підтримуються силою
стійкого порядку, тим, що отримують ідейне обґрунтування у вигляді уявлень
про те, як подоба людині ЖИТИ І ПОВОДИТИСЯ!!!
Від права мораль різниться: 1. виконання моральних потреб контролюється всіма,
але моральний авторитет не пов’язаний з будь-
якими офіційними повноваженнями;
2. виконання вимог моралі санкціюються лише
формами духовного впливу – суспільною оцінкою
Основи морального, та пов'язаного з ним духовного і фізичного здоров’я дитини закладає сім’я і ці основи значною мірою визначають ті завдання,
які школа може вирішити у навчанні й вихованні дітей. На цьому наголошував
ще в 1970 році В.Сухомлинський: ”Настав час – в це глибоко вірю – створюватиідеальну сім’ю, ідеальні стосунки між матір’ю і батьком, між дітьми і батьками.
Сім’я – це та казкова піна морська, з якої народжується краса, і якщо немає таємничих сил, які народжують цю людську красу, функція школи завждибуде зводитися до перевиховання”
На жаль у вихованні дітей знижується роль сім’ї. Батьки перестають бути авторитетом для дітей.
А глибока духовна криза може на довго паралізувати спроможність особистості до суспільно значущої дії, поставить під сумнів розрізнення нею добра та зла.
Важливим механізмом моральних перетворень дитини, є механізм заохочення.
Радість – соціальна риса. Звичайно , дитина може радіти й на самоті.Але як правило вона несе свою радість іншим. Важливо щоб її радість або успіх
було помічено. Від того, що дитина розділить свій захват чи свою радість
з батьками чи однолітками, буде тільки користь. Розуміння дорослих додадуть дитині впевненості у своїх силах, допоможуть у створенні
здорового мікроклімату в сім’ї та школі.
Треба засвоїти таке правило :”Дитина живе, а не виховується. Їй подобається
творити самому себе, а не бути засобом для досягнення вашої, нехай навіть
Прекрасної, мети. Якщо дитина побачить у ваших діях нещирість, скажіть їй відверто: "Так, я хочу, щоб у тебе було більше радості та щастя.
Хіба тобі це не подобається? ”
Вчитель не в силах змінити економічні та політичні причини кризив суспільстві, але він може показати своїм вихованням , що добро та справедливість, честь та благородство у всі часи цінувалось усіма народами світу. Зло ж не припиняє бути злом, навіть якщо воно тимчасово перемагає.
Вчитель здатний пояснити дітям, що істинне покликання людини – в радості
творчої праці, в милосерді до ближніх, справедливомурішенні виникаючих
