Людина і ліс

Є у нас в Україні гори, степи, любимо ми волинські задумливі озера, зачаровуємося красою   карпатських ущелин і полонин. І все ж образ України істотно розвивається в місцях,  де  мовби відчувається напружена хода віків, у котрих розцвітає квітка щастя – папороть, де народне життя й вільне виявлення себе є енергійним розмахом.

Людина бачить Землю і небо, політ птахів, спокійні й бурхливі річки, зелені насадження. Відомо, що не всі люди однаково сприймають і оцінюють навколишній світ. Одні бачать тільки дерева в лісі, інші запам’ятовують різні відтінки кольорів, навіть форму листя.

Ліси дають щедрі дари людині, приносять їй естетичну насолоду, наповнюють здоров’ям, надихають письменників, живописців, композиторів.

Великий майстер художнього слова М. Коцюбинський тонко відчував природу, ніколи не втомлювався вбирати в себе її красу, мав великі знання з ботаніки.

«Ранок у лісі» М. Коцюбинського – це ліричний етюд, який відтворює красу природи, гідну найвищого поетичного співу. Ліс ніби говорить до нас своїми кольорами, дивує мешканцями, треба тільки вміти їх почути і побачити; «Ліс ще дрімає в передранішній тиші. Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги мертво…»

У пейзажі «Ранок у лісі» М. Коцюбинський змальовує ліс улітку. Про це свідчать образні деталі: дерева, «рясно вкриті краплистою росою», «зашепотіли збуджені листочки». Письменник надає лісові властивостей живих істот. Так ліс спочатку дрімає, потім він стрепенувся і заграв, збуджені листочки оповідають сни свої. А сонячне проміння, яке ринуло з неба, порівнюється з руками і «мов руки, простяглося до лісу, обняло його».

Поступово пробуджуються у лісі пташки, комахи, звірі. Спочатку це були тихі, поодинокі голоси, а далі «розітнулося в гущині голосне щебетання», назване письменником «чудовим концертом».

Ліс, лісок, праліс.. Він не раз привертав до себе увагу людини.

Ліс шумить… Скажеш собі ці два слова – і де б ти не був, щоб не було на твоїй душі, - ці два слова овіють тебе чарами, почуєш лоскіт вітру на щоці, зазвучать якісь голоси невідомі.

Оспіваний шуме, прекрасний шуме! Вічно скорботний і таємничий вічно. Чому кличеш і куди? Чому плачеш вічно і все пробачаєш? От день ясний, прикрашений сонцем, осяяний  гострими стрілами променів, дзвінкий. День, коли все здається щасливим, зачарованим у радощах…

А зашумить ліс, заговорить тисячею голосів, заплаче тисячею плачів – і бездонна печаль розкриє перед тобою чорні очі свої, прокричить зло віщим карканням глибина передвічного суму, і впадуть на душу твою всі невиплакані сльози… То сльози світу цілого випило сонце і наситило ними потім кожний тремтливий листочок. «То вітер збирає цвіти скорботи по далеких осінніх полях, по пустинях, сонцем палених, по морях забутих, по всіх закутинах, де живе і плаче чоловік, зібрав і на крилах приніс тут, розкидав, розпорошив по всьому лісовому просторі й торкає тепер струни тужної арфи», - так розмірковував про ліс Гнат Хоткевич.

Символічним постає ліс у повісті О. Кобилянської «Земля» - ліс, де знаходять убитого Михайла, переважно похмурий, як саме життя буковинського селянина. Він наводить страх на Анну: «Перед тим лісом, хоч він невеликий, боюсь я все страшенно. В днину і вечором, Михайле. Не можу туди приходити, щоб не прискорити кроків. Мене тягне туди і жене звідси. Мені на плач збирається, коли побачуся там сама. Я страшенно боюся… дерева такі страшні».

А ось у драмі – феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки ліс – це втілення краси і гармонії – дядько Лев усе життя живе у злагоді з лісовими силами. Доброзичливе ставлення до природи робить його мудрим і духовно багатим.

Як дбайливий господар, намагається не зашкодити живій природі, оберігає дуб.

Мавка – лісова красуня – любить свій ліс.

В Україні ліси займають вісім тисяч чотириста двадцять шість гектарів. На одного жителя припадає нуль цілих сімдесят сотих гектарів деревини. П’яту частину становлять ліси Карпат, в яких близько п’ятдесяти видів дерев і кущів. Щорічний приріст деревини в лісах Держ Ліс Фонду становлять двадцять чотири мільйони кубічних метрів.

Із уроків географії я знаю, що лісові насадження на території України розділено так: У Поліссі – 25,5%, Карпатах – 38,8%, гірських районах Криму – 36,1%, лісостепу – 13,4%, степу – 3,2%. Такий нерівномірний розподіл пояснюється не тільки різними природними умовами, а значним впливом антропогенної діяльності.

Відомо, що за географічними особливостями та господарським значенням ліси України поділяються на заповідні, земельні зони міст, курортні зони. Вони виконують санітарно-гігієнічні, оздоровчі, водоохоронні, ґрунтозахисні функції і мають обмежене експлуатаційне значення. Тут дозволяється тільки санітарне вирубування і з метою догляду. Експлуатаційні ліси є основною базою лісозаготівельної продукції.

На жаль загальний стан лісів України не відповідає еколого - економічним вимогам. Радіоактивними викидами під час аварії на Чорнобильській АС забруднено понад чотири мільйони гектарів лісів.

Мені не раз доводилося бувати в лісі, який знаходиться неподалік нашого міста. Щоразу я уважно придивляюсь до природи,  багатства лісу, птахів, переконуюсь, що навколишня краса залежить від людини!

Краса несумісна з недбальством,  на превеликий жаль, у наш час, коли здається, всі розуміють, що таке екологія, бачимо наслідки недбальства, варварства. У лісі можна натрапити на купу сміття, зрубані чи поламані дерева, витолочені квіти. Ліси називають легенями планети. Науковцями доведено, що над квадратним кілометром, не вкритим зеленим насадженням, у повітрі постійно знаходиться п’ятсот тон пилу, а над зеленою рослинністю не більше сороко тон. У кубометрі міського повітря – понад п’ять тисяч мікробів, а у повітрі місцевості, де переважає рослинність, їх у десять разів менше.

Поміркуємо, до чого приведе хижацьке винищування лісів? Звичайно, люди не можуть обійтися без деревини, яка потрібна як будівельний матеріал і як паливо. Але не можна тільки брати в природи, треба їй віддавати, зрубав дерево – посадив декілька. «Не посадила людина жодного дерева – плати штраф за користування повітрям» - ці слова належать. О. Довженкові, письменнику і кінорежисерові. Він залишив не лише безсмертні твори, а й сад, посаджений навколо кіностудії, названої його іменем.

На хуторі Надії (Кіровоградщина), де жив великий український драматург І. Карпенко-Карий, був прекрасний звичай: кожен із гостей, який відвідував письменника, садив дерево або кілька дерев. Добре, якби кожен із нас садив дерево щовесни і щоосені.

Нашій природі заподіяно таких велетенських ран, що перед людством постає проблема виживання. Наче природа платить за зло, заподіяне їй. Почастішали на нашій планеті землетруси, зсуви ґрунту, тайфуни, повені, пожежі, посухи, смерчі, які є наслідком грубого порушення гармонії природи. На думку багатьох геніальних людей, краса порятує світ. Будьмо ж її творцями!

Добро і зло – це категорії  свідомості позитивного і негативного у вчинках і мотивах людей. Людина і природа – друзі чи вороги? З давніх часів людина завжди милувалася природою, користувалася її щедрими дарами. Людина і природа завжди були разом.

Пропоную розглянути проблему добра і зла в контексті відношення до навколишнього середовища людини в наші дні. З часів початку індустріалізації, росту технічного прогресу людина поступово забуває своє місце в природі.  Щодня можна спостерігати як, не бажаючи того, спричиняється зло природі. Наприклад, чи не користуємося ми хімічними миючими засобами при митті посуду, при пранні білизни? А потім ця вода забруднює підземний грунт.

Якщо розглянути проблему глибше, то бачимо, що катастрофічно швидко забруднюються вода і повітря. Накопичування токсичних та радіоактивних відходів становить загрозу для виживання. Забруднення  водоймищ  відбувається не тільки відходами промислового виробництва, а й від попадання із полів в водоймища органіки, пестицидів, які застосовують в сільському господарстві. Джерельна вода, яка раніше була кришталево чистою, зараз стала не придатна до пиття. Окрім води, забруднюється й  повітря димоходами заводів, тепловими електростанціями, газами  транспортних засобів тощо.

А що стосується відношення людини до тваринного світу, слід звернути увагу, що браконьєри, вийшовши на полювання чи рибалку, знищують багато видів тварин, риб, навіть тих, які знаходяться в «Червоній книзі».  Це все відбувається внаслідок того, що людина і природа віддалилися одне від одного.

Майже в кожній сім’ї полюбляють, щоб на новорічні свята в їхніх домівках стояла ялинка, принесена з лісу. Після свят лісова красуня буде викинута, як звичайне сміття. Ніхто не замислюється над тим,  щоб  згубити дерево потрібні хвилини, а виростити – роки.

Якби кожна людина дбала про своє навколишнє середовище  і посадила по одному дереву, то наша планета була б прекраснішою, зеленішою.

Пройшло багато часу, як люди схаменулись, що до природи, до землі треба ставитись з повагою, з добротою, потрібно дотримуватись Закону «Про охорону природи та навколишнього середовища». Починати потрібно із найголовнішого – будувати заводи з переробки сміття, щоб позбавити природу від сміттєвих звалищ. У  промисловості необхідно спорудити очисні для води, побудувати  на заводах димові очисні споруди. В розвинених країнах світу ці заходи вже успішно впроваджено. Україна ще тільки стає на цей правильний шлях бережливого ставлення до природи, адже  людина і природа тісно пов’язані між собою. Та недарма існує такий вислів: «Люби і шануй Землю, яка благословляє життя  і «керує» ним».